Зарічне чи Боголюбове? Селу в Тростянецькій ОТГ повернуть історичну назву
03.04.2019 10:54
Проект відновлення стародавнього поселення 

Селу Зарічне планують повернути історичну назву - Боголюбове 

Погодьтеся, що любов до рідної землі потрібно виховувати змалку, а починається вона зі знання історії свого краю, з поваги до неї. Історія України, на жаль, і до сьогодні має багато білих плям. Маловідомою й понині залишається славна історія села Зарічне Тростянецької громади, першою історичною назвою якого є Боголюбове.

На березі мальовничої річки Ворскли розкинулося, овіяне легендами, село Зарічне. Воно має давню та багато в чому унікальну історію, яка на сьогоднішній день майже забута.

Боголюбово, Боголюбівка, Боголюбове - саме так у давнину називалося це село. Звідки ж з’явилися ці назви, адже архівні матеріали підтверджують те, що це реальні історичні назви.

Перші поселення людей на території Тростянеччини з’явилися в добу нового кам’яного віку, палеоліту і характеризуються трипільською культурою. В добу бронзи (кінець ІІІ - початок І тис. до н.е.) тут проживали землеробсько-скотарські племена. Лише в добу заліза цей край заселяють племена скіфів-землеробів. Численні археологічні знахідки біля сіл Зарічне, Кам’янецьке, Ницаха підтверджують ці версії.

Перша писемна згадка про місцевість, де нині розташоване село Зарічне, відноситься до 1185 року, коли Боголюбове згадується у писемній пам’ятці «Слово о полку Ігоревім», де описується маршрут давньоруської дружини, а точніше її переправа через річку Ворскол (саме так тоді називали цю річку) біля Боголюбового.

До речі, у перекладі з санскритської (нашої прадавньої) мови Ворскол перекладається, як кордон (межа, перехід) зі скольдами. Слово «вор» ми зустрічаємо у сучасних словах «ворота», «ворожіння», що перекладається, як кордон від двору до вулиці чи перехід від реального до нереального. Скольдами ще Геродот називав скіфів, які оселилися біля цієї річки ще у ІІ столітті до нашої ери. Все це констатує у своїх дослідженнях відомий історіограф М.В.Веліканов.

Біля Ворскли сучасні дослідники відшукали 96 скіфських городищ та курганних могильників, які знаходяться на місцевості від Климентового і до села Кам’янецьке, а ще далі по Ворсклиці до с.Ницаха. Їх досліджували сучасні археологи Ю.М.Берест, Є.М. Осадчий, В.В.Приймак. В кінці ХХ ст. було вивчене Більське городище, що у Полтавській області, а на початку ХХІ століття в 2002, 2003, та 2004 роках під керівництвом професора В.В. Приймака розкопки велись біля с.Зарічне.

Одним з відомих дослідників історії Слобідської України був архієпископ Чернігівський і Ніженський Філарет (Гумілевський). У своїй праці «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» за 1857 рік він писав: «Поблизу Литовки знаходиться село княгині Голіциної - Боголюбове. Між Литовкою і Боголюбівкою знаходяться два городища…». На старовинних картах 1878 і 1913 років вказаний населений пункт з назвами Боголюбово та Боголюбівка.

У книзі «Населенные пункты Сумского округа» за 1927 рік вказується, що за Всесоюзним переписом 1926 року у складі Боголюбівської сільської ради було село Боголюбове та три урочища: Боголюбове, Бажанове і Куриловщина. На території Боголюбівської сільради проживало до тисячі людей: чоловіків - 392, жінок - 489, дітей - 23. За національністю всі вони були українцями.

Достеменно відомо, що У 1938 році експедиція археолога, професора П.М. Третьякова здійснювала розкопки в селі Зарічне на місці штучного насипу велетенських розмірів. Він стверджував, що на цьому місці була побудована добре укріплена фортеця слов’ян-сіверян ІХ-ХІІ ст. часів Київської Русі. Городище було добре облаштоване і укріплене для захисту від нападів кочівників. Ще у ХІХ столітті Філарет Гумілевський у своєму «Описі» писав: «Жителі Литовки і Боголюбового називають це городище Кукуєвим…».

Археологічні пам’ятки поблизу села Зарічне складаються з трьох городищ, селища та двох курганів-могильників, які знаходяться на правому корінному березі річки Ворскли. Загальна площа - понад 16 га! Не виключено, що всі три городища виникли в скіфський час та складали єдиний комплекс фортець, які були укріплені широкими валами (висотою до 5 м, шириною до 15 м.), та ровом (до10 м у ширину, глибиною до 4 м.), урвищами висотою 60-70 м Про що це свідчить, як не про особливий статус та велич тодішнього поселення?!

ПЕРШІ ЗГАДКИ ПРО ТАЄМНИЧНЕ КУКУЄВЕ...

Вперше городище згадується в літературі з кінця ХІХ ст. під назвою Кукуєвого городища. Ця назва передавалася протягом віків від покоління до покоління. Дійшла вона і до сьогоднішнього дня. Відоме городище під такою назвою і на березі р. Ворскли. Під такою назвою існують городища і в сусідніх областях України і Росії.

А хто ж був цей Кокуй, який залишив своє ім’я у назвах городищ цілого ряду місцевостей? Звернемося з цього питання до думки архієпископа Філарета, який обґрунтовує тут вплив відомих за літописами Коців чи Ковців: Берендеїв. Горків, Коців і Печенегів, які називалися спільним ім’ям Чорних Клобуків (чорні шапки) або черкасів. Вони у 1162 році здійснили похід через Бєлгород у Чернігів, а наступного року половці «взяли вежи многи по Руту», тобто кочові стани Чорних Клобуків по р. Роску, притоці Дніпра, що впадає біля Переяслава. Чорні Клобуки тоді ж наздогнали половців біля р. Росі і відбили награбоване.

За літописними даними один із Коців жив на правому березі Дніпра, там де на сьогодні знаходиться місто Черкаси. Але відомі також Коці чернігівські, які проживали у Чернігівському князівстві. Чернігівські Коці у 1185 році із Сіверським князем Ігорем ходили в похід проти половців. Бій був програний: «наших с Руси с 15 муж утекло, а Ковцев менее». Від цих Коців і пішли назви городищ цілого ряду місцевостей, відомих під назвою Кукуєвих або Кокуєвих. Слід пам’ятати, що територія нашого краю в ті часи входила до складу стародавнього Чернігівського князівства. Звідси, можемо припустити, що й історія «тростянецького» Кукуєвого починається близько 1185 року…

ЗАБУТА ІСТОРІЯ ВЕЛИКОЇ БИТВИ

Прикро, що історія України часів після монголо-татарської навали довгий час залишалася білою плямою для нас, українців. Тільки зараз вона починає потихеньку висвітлюватися і стає відомою. Радянські історики старанно замовчували цю бурхливу, драматичну і героїчну пору в історії українського народу.

Які ж захоронення відбулися у тих величезних Зарічненських курганах? На це питання дають відповідь історичні факти: майже вся русько-литовсько-татарська армія загинула в бою на річці Ворскла 12 серпня 1399 року!

На полі бою зійшлися литовсько-руське військо під проводом великого князя Литовського, Руського і Жемайтійського Вітовта Великого і військо Золотої Орди під проводом видатного татарського полководця еміра Ідигея і хана Темір-кутлуга.

Ця битва стала одним з найбільших військових зіткнень XIV століття і відіграла значну роль в подальших долях Великого Князівства Литовського і Золотої Орди зокрема, та всієї Східної Європи взагалі.
У двотомнику лекцій «Історія України» (К., Либідь, 1991) цій події дослівно сказано: «Литовський князь Вітовт (той самий, який пізніше командував об'єднаним військом в знаменитій Грюнвальдській битві 1410 року) поставив за мету витіснити татар з Причорномор’я, однак у битві з татарським військом 12 серпня 1399 р. на Ворсклі зазнав поразки. На берегах Ворскли зійшлися у кривавій січі близько 100 000 воїнів, їх вели найвидатніші полководці того часу».

Словянскі дружини, пам'ятаючи славну перемогу на Куликовому полі, розраховували раз і назавжди покінчити з татаро-монгольським ярмом. Військо мало на озброєнні навіть артилерію, що не так давно з'явилася в Європі. Знаряддя були досить потужні, хоча і стріляли, в основному, кам'яними ядрами. Таким чином, майже 620 років років тому на території України вперше пролунав гуркіт гармат...

За твердженням Никонівського літопису до Києва прибули «п’ятдесят князів з дружини». Прибули також татари уславленого хана Токтамиша, воїни з Польщі (близько 400 чоловік) та лицарі Тевтонського ордена (близько 100 людей, за іншими джерелами - 500). Як не згадати, що в знаменитій Куликовській битві (1380 рік) брало участь всього 12 удільних князів з бойовими дружинами! Відомий польський історик П. Боравскій справедливо стверджує, що битва на Ворсклі була найбільшою в ХIV столітті!

Едигей, дізнавшись про негативну відповідь Вітовта, також почав стягувати війська. Загони прибували з Поволжя, Криму та Ногайської орди. Зібравши їх, емір поспіхом рушив на допомогу Темір-Кутлугові. На початку серпня 1399 року литовсько-руське військо було готове і вирушило на зустріч ворогові. Через кілька днів його передові загони зустрілися в бою на берегах Ворскли.

На жаль, подробиці бою покриті мороком століть, навіть немає можливості дізнатися, в якому саме місці відбулася битва, але відомо лише те, що поки відступало військо Едигей, тим часом Тимур-Кутлуг зі своїм загоном зробив глибокий обхід, виявився в тилу військ Вітовта і, вдаривши литовцям в спину, викликав паніку. Бігли всі: і поляки, і німецькі хрестоносці, і білоруські ратники і самі доблесні литовці. Вони безладно відступали до самого Києва, в надії знайти порятунку. Татари наздоганяли і рубали втікачів, самі майже не несучи втрат.

Майже вся русько-литовсько-татарська армія загинула на полі бою! Літописець повідомляє, що загинуло сімдесят чотири князі, «а інших воєвод і бояр великих, і християн, і Литви, і Русі, і Ляхів, і Німців безліч убито – хто зможе порахувати?» На Ворсклі загинув квіт русько-литовських князів, що допомагали Вітовтові творити державу. Тут знайшли героїчну смерть обидва брати Ольгердовичі, Дмитро Боброк-Волинський, князь Смоленський Гліб Святославович, київський князь Іван Борисович, а також Краківський великий князь Спитко, молдовський князь Штефан Мушат і два його брати…

Частина розбитого війська, яке розбіглося по навколишніх територіях, з часом повернулось до Боголюбового, де була фортеця і вижили завдяки її доброму укріпленню. Пізніше литовці оселились окремо за річкою і назвали своє село Литовка.

Село Боголюбове ще довго носило таку назву, аж до ХХ століття, коли його у 1924 році перейменували у Петрівське, а вже за радянських часів, у 1957-му році, на Зарічне…

БОГОЛЮБОВЕ МАТИМЕ ВЛАСНИЙ ГЕРБ

На початку березня поточного року жителі Зарічного звернулися з листом до Тростянецької міської ради щодо повернення селу Зарічне історичної назви – Боголюбове! Додамо, що аби повернути історичну правду величному селу, відомий український геральдист Олександр Лесніченко активно займається розробкою герба Боголюбового. Чи ж повернуть славетне ім’я селу - дізнаємось вже 12 квітня, коли це питання буде винесено на громадські слухання.

Популярні новини

Коментарі

Завантаження...