Такий шанс випадає не часто. Якщо проґави­мо, можемо добряче пожалкувати. Не лише тростянчани, але й мешканці Лебедина, Писарівки й сусідньої Охтирки отримали просто унікальну можливість обрати до парламенту свого кандида­та, який працею та реальними справами забезпе­чить розвиток своїх територій.

Ім’я Юрія Бови без перебільшення сміливо можна вважа­ти брендом надійності й подолання занепаду. Він п’ять разів поспіль вигравав вибори мера Тростянця з шаленим відри­вом від опонентів. Про таких, як Бова, кажуть, що зламати неможливо, хіба тільки вирвати з коренем… Кожні шість років через все його життя проходить цикл важливих подій. У 2006 році він переніс замах на життя, у 2012-му вирвав мі­сто з лап небувалого політичного хаосу, влаштованого «ре­гіоналами» та їх прибічниками, а в 2018 році Юрій Анатолій­ович дав потужний старт розвитку Тростянця вже в статусі голови об’єднаної територіальної гро­мади. Ну, а що ж 2019-й?.. Чи стане Юрій Бова надій­ним щитом для кожного мешканця відразу чотирьох районів, захищаю­чи й усіляко підтри­муючи наші міста й села в парламенті – то залежить тіль­ки від нас.

Т р и н а д ц я т ь кроків у минуле

Тростянчани пам’ята­ють, що у 2005 році Тро­стянець був таким же як більшість інших україн­ських міст: відсутній розвиток та інвестиції, занедбані архітектурні пам’ятки, недоглянутий міський парк без освіт­лення, високий рівень безробіття, а про відпо­чинок, спорт та фести­валі, тоді ніхто навіть не мріяв. Саме у такому стані Юрій Бова отри­мав місто у своє управ­ління від попередніх керівників, ставши наймолодшим мером в регіоні – на той час йому виповнилося лише 33. Це пізніше в Україні зміни, що відбулися у місті будуть називати «Тростянецьким дивом», а Юрія Бову стануть запрошувати до інших країн, щоб поділитися набутим досвідом щодо розвитку території. А почи­нати молодому градоначальнику довелося практично з нуля. Допомагати й підказу­вати було нікому – батька втратив у двад­цятилітньому віці, а мама була простою робітницею. Ціну кожної заробленої гривні та шматка хліба знає, як ніхто інший. Од­нак те, що він перейняв у батьків – кмітли­вий розум, який наче губка здатний миттю впитувати корисну інформацію, логічне мислення та вміння швидко приймати рішення в критичних ситуаціях, допомагало йому не зламатися, а продовжувати розбудовувати Тростянець, творити, давати життя все но­вим й новим проектам та різноманітним задумам, у які спо­чатку майже ніхто не вірив. Вже 2006 року його командою був розроблений стратегічний план економічного розвитку міста, у якому було три пріоритетні напрямки: інвестиції, розвиток малого та середнього бізнесу через розвиток ту­ризму, та створення належної комунальної інфраструктури. Тростянець ожив і почав розвиватися!

Те, що зробив Юрій Бова для Тростянця, можна сміливо вписати в навчальний посібник для мерів-початківців. Це свого роду феномен, коли з великої розрухи на світ з’яви­лося інвестиційно привабливе місто. Сьогодні воно зустрі­чає іноземні делегації, запроваджує новітні технології з енергозбереження, відроджує з руїн вітчизняну медицину, заклади освіти та культури, приваблює красою десятки ти­сяч туристів й дає соціальну захищеність та впевненість у завтрашньому дні його мешканцям.

Навіщо успішному меру знадобилося йти в парламент?

У 1998 році Юрія Бову вперше обрали депутатом Тростя­нецької міської ради. Він був членом бюджетної комісії, а ще постійно зустрічався з тростянчанами на своєму окрузі. Вивчав проблеми, занотовував прохання й побажання лю­дей, почав добиватися того, щоб голос простих тростянчан нарешті почули в міських владних кабінетах. Саме з того періоду почався відлік часу його служіння людям. Коли по­стало питання йти на посаду міського голови чи далі за­йматися бізнесом, до якого в нього був неабиякий хист – Юрій Анатолійович твердо для себе все вирішив. Приватну справу полишив, а усього себе почав віддавати Тростянцю й тростянчанам...

За ці роки при владі йому вдалося досягти дуже значних позитивних змін для гро­мади, яка йому довірила своє майбутнє. Але якою ціною та зусиллями все це дається? Скільки сил необхідно віддати, щоб захисти­ти в Києві будь-який важливий для життя та розвитку громади проект, чи втілити інвести­ційний задум!? Часто такі зустрічі закінчу­ються успіхом не з першого разу, і оббивати пороги кабінетів чиновників, шукаючи під­тримки держави, доводиться знову й знову. Бо мера невеликого містечка, навіть найу­спішнішого, в Києві не завжди можуть прий­няти та вислухати. Зовсім інша річ, коли до справи береться народний депутат….

«Я вирішив піти на вибори, бо точно знаю, що здатен послужити в парламенті не лише Тростянцю, а й цілому округу у вирішенні наболілих питань, які роками або замовчува­лися, або просто не були потрібні тим, кого ми обирали до Верховної Ради всі ці роки. Так не повинно бути. Одягнути значок нарде­па та й забути про свій край та людей, які за тебе так вболівають – це точно не про мене. Якщо люди оберуть мене депутатом парла­менту, ми разом зможемо зробити в десятки раз більше корисних справ для наших міст та сіл, що жодному звичайному міському голові таке точно не під силу», - зауважив Ю.А.Бо­ва.

Чому «Сила людей»? Що тако­го особли­вого в цій політичній команді?

На парламент­ські вибори Юрій Бова вирішив йти від політич­ної партії «Сила людей», актив­ним діячем якої він є з 2014 року. При чому, він ба­лотується не за списками, а як мажоритарний кандидат.

Нагадаємо, що кожен мажори­тарник представ­ляє конкретну територію, кон­кретні міста та села, і всіляко повинен вболіва­ти за їх подальший розвиток, розбудову й вирішення нагальних проблем. Сказано кра­сиво, чи не так? А насправді що було, прига­дали? Чи часто мешканці того самого Буйме­ра, що на Тростянеччині, Кириківки, що на Писарівщині, чи Рябушок, які неподалік Ле­бедина, бачили попередніх нардепів? Заду­малися, і якось стало сумно. Щойно вибори пройшли, як про людей вже ніхто й не зга­дував, за рідкими виключеннями, коли треба було «пропіаритися» в конкретно взятому селі. Юрій Бова твердо переконаний, що так не має бути.

- Якщо ти народний депутат, та ще й мажо­ритарник, то маєш бути кожні два тижні тут, зі своїми виборцями, на своєму окрузі. В Києві нічого сидіти. Попрацював в парламенті - по­вертайся до людей, відзвітуй про свою ро­боту, - говорить міський голова Тростянця.

- Я пишаюся, що є членом політичної партії «Сила людей». Знаєте, чому? Бо це політич­на сила, де немає олігархів, казнокрадів та знахабнілих чинуш, які тільки й думають, як обідрати народ. Серед наших партій­ців прості люди – педагоги, лікарі, екологи, юристи, підприємці. Їх об’єднало прагнення в дійсності зробити щось для своєї країни. Мені це імпонує. Я сам за фахом будівель­ник, весь час прагну щось зводити, будувати, а не руйнувати. Тому, саме «Сила людей» стала політичною партією близькою мені по духу. Для участі у виборах ми зібрали 4,2 мільйони гривень коштів за дуже короткий проміжок часу. Чимало простих українців до­помогли нам у цьому, бо люди нам повіри­ли. І ми мусимо тепер довести всім, що є в Україні чесні політики, які йдуть в парламент не красти й бездумно тиснути на кнопки, а працювати, боротися за правду й вирішувати людські наболілі питання.

Не Тростянцем єдиним: що че­кати від Бови охтирчанам, жи­телям Великої Писарівки та Ле­бедина?

- У містах, селах та селищах люди прагнуть одного, - зауважив Юрій Анатолійович. – Вони хочуть більш забезпеченого життя, чи­стої води в крані, достойного робочого місця у себе вдома, а не їздити десь по заробітках, якісної медицини та багато іншого. Повірте, я і мої однодумці добре знають, як всього цього поступово досягти. Відразу нічного не буде, й не вірте тим, хто таке буде розповідати. Але чіткий план дій у нас є. От наприклад, жителі Великої Писарівки, хочуть таку ж саму лікарню, як у Тростянці. Бо торік ми відкрили європейсь­кого рівня терапевтичне відділення, а цього року запустимо в роботу такий пологовий зал та найсучасну гінекологогію, яку наші жінки бачили хіба що в західний кінострічках. Заку­пляємо дуже дороге, але надзвичайно якісне обладнання для нашої лікарні – від сучасних УЗД – апаратів до новітньої рентгент уста­новки. Де ще серед райцентрів таке є? Звіс­но, я хочу, аби жителі наших сусідніх міст, мої виборці мали змогу так само нормально ліку­ватися і якісно обстежувати своє здоров’я. Ситуація зі спортом мене також бентежить. У той час, коли в Тростянці повністю рекон­струйований стадіон (з сучасними роздягаль­нями, обладнанням, санвузлами, меблями), нещодавно відкрите нове футбольне поле зі штучним покриттям (де тренуються майбутні чемпіони України, а може й світу) в Охтир­ці стадіон використовується хіба що раз на рік - провести випускний вечір для школярів. Все! Про колись успішну футбольну коман­ду «Нафтовик» вже давно нічого не чути. Її треба відновити, як і роботу басейну. Спорт­зал зачинили та й забули. Так не має бути! А в Лебедині теж немає, не те що спортзалу – там твориться жах з очисними спорудами й каналізаціями, місцеве «Лебедине озеро» занепадає. Та що там казати – доїхати до Лебедина через таке бездоріжжя стало дуже проблематично. Нерідко чую критику й тро­стянецький доріг. Так, у нас ще купа завдань, над якими варто працювати. Але кому цікаво – не полінуйтеся, поїдьте до Лебедина влас­ним транспортом. Різницю відчуєте відразу.

POST SCRIPTUM:
дещо про майбутню роботу в парламентських кулуарах.

У статусі народного депутата України Юрій Бова планує продовжити працювати в рані­ше обраному напрямку, з чітким планом дій, будуючи Європу не тільки в Тростянці, а тепер уже по всьому виборчому округу. В Києві його найбільше цікавить співпраця з Мінрегіонбудом: все, що пов’язано зі споруд­женням доріг, парків, тротуарів, басейнів… Прагне, щоби водопровід та каналізація була в кожному домі, навіть у найвіддалені­ших селах. А ще своєю першою ініціати­вою, після обрання нардепом, вбачає сти­мулювання саме житлового будівництва та забезпечення якісним ремонтом житла жителів наших громад. Також запевнив, що займатиметься підтримкою профтехосвіти. Бо сьогодні дійсно тямущих токарів, зварю­вальників, слюсарів майже не залишилося. Частина виїхала заробляти кудись по світах, а молодь навчати ніде. А от в Польщі, під­креслив Юрій Бова, в одному маленькому селі він сам бачив підприємство, де лазером вирізають деталі для літаків на замовлення компанії Boeing. Чому б в наших селах та містечках не зробити такого? Очільник Тро­стянецької громади ніколи не забуває про людей, які зараз вже на заслуженому відпо­чинку. Він виступає проти того, щоб пенсіо­нер, отримавши від держави 1600 гривень, сплачував шалені суми коштів, які принесуть йому в платіжках за комуналку. Юрій Бова та його однодумці з «Сили людей» відкрито обурюються тим, що люди повинні їздити в душних старезних вагонах, потерпаючи від спеки, у той час, коли керівник «Укрзаліз­ниці» отримує щомісяця понад мільйон гри­вень зарплати. Таких прикладів зараз можна привезти безліч. Бо коли б кожен народний обранець був на своєму місці, й захищав тих, хто його свого часу підтримав, віддавши го­лос на виборах – все було би інакше.

«Моя найбільша мрія – бачити людей щасливими, усміхненими, радісними. Досягти успіху в житті має кожен сам для себе, а от підтримати, допомагати, робити так, щоби кожній родині жи­лося затишно, комфортно й безпечно у своєму місті чи селі – відповідальне завдання для тих, за кого ви віддаєте свій голос на виборах. Я не звик багато обіцяти. Я звик будувати. Щось роби­ти конкретне. Діяти! Решта, шановні земляки, залежить від вас. Дякую, що додаєте мені впевненості та натхнен­ня на кожен день!»

Ваш Юрій Бова.